З одного боку, не варто підкидати солому в полум"я - вже і так достатньо сказано про річницю святкування 1025-річчя, а з іншого боку -якраз в тему не можу оминути увагою і не порадити другу частину трилогії Ульріха - Рай.Віра (2012)
то тут - інший типаж (проте не без спільниз рис, треба сказати). До того ж, Ульріх продовжує розкривати образ людей на межі похилого віку, який так не любить кінематограф. Хоча зараз в витке боротьби з віковою дискримінацією, ми можемо бачити зростання подібних фільмів. Наприклад, минулого року британці зняли "Найекзотичніший готель "Меріголд" (The Best Exotic Marigold Hotel). Та навіть не треба перекидатися на острову - в тій самій Австрії Міхаель Хенеке знімає "Любов". Але не будемо віддалятися від фільму
Перед нами класична модель поведінки раба і пана, де паном - є бог, точніше його зображення, він наглядає за героїнею зі всіх кутків будинку. Утім, це не заважає їй перебувати в раю своєї віри. Але нам Ульріх показує жінку як жертву своєї ж віри - вона себе катує оголеною перед зображенням хреста, читає мораль літній парі начебто за гріх перелюбства, веде усамітнений доволі аскетичний образ життя. Такий католицизм лякає, хоча він і не змальований як фундаментальний. Та й впродовж фільму маєш постійне відчуття того, що режисер навмисне вибрав найбільший фріковий випадок.
Цікаво, що глядачі реагували на такі сцени в кінотеатрах переважно сміхом. Ульріх коментує це так: "віру легше висміяти, ніж любов, звідси, мабуть, і сміх".
До речі, саме ім"я героїні Анна-Марія теж не позбавлене символічного смислу та апелює до персонажів Біблії.
Режисер декілька разів показує нам на ритуалі спілкування з богом - через шмагання батогом, молитвою, цілування на ніч зображення.
Треба сказати, що знущання над собою, тобто церемонію очищення, якщо вдатися в інтерпретацію, Анна-Марія здійснює у разі зближення з гріховним. Наприклад, варто торкнутися "нечеснот" жінки-іммігрантки, яка страждає алкоголізмом, та яка чіпала її своїми руками, або ж побачити молодих австрійців, які займаються сексом.
Її схибленість на чистоті - тіла та душі - виступає доповненням її образу. Ніщо не вказує в її квартирі на існування мешканців. Ми бачимо людину-привида, яка нав"язливо хоче допомогти загубленим - очистити їх так само, що їй самій принесе задоволення.
Разом з тим вона не може вирішити власних сімейних проблем - повернення паралізованого чоловіка-мусульманина з Єгипту. Чоловік починає бачити в жінці пустишку, він їй декілька разів говорить під час суперечок, що в неї немає почуттів. Зрештою, це призводить до агресії з його боку, спровокованою беземоційністю дружини та асексуалізацією стосунків. Втім, співчуття до Анни-Марії так і не виникло в ході розвитку оповіді, як і до її чоловіка. Режисер сам каже в інтверв"ю:
" С этим конфликтом мы сегодня сталкиваемся везде, я лишь показываю частный случай, конкретный пример того, как он может выглядеть. Супруги ведут себя довольно жестоко по отношению друг к другу, и при этом они вовсе не террористы ".(тут)
"Мультикультуралізм не працює" - хоче показати Ульріх. Правда, відповідь на це - не працює через релігію. Не потрібно бути надто кмітливим, щоб побачити ставлення режисера до релігії. Але фільм не розкриє повне ставлення, треба пам"ятати, що Ульріх - європеєць, австрієць, вихований під оком католицької церкви.
Втім не варто заплющувати очі і на першу причину, яка закрадається в думки. Різниця в сприйнятті сексуальності та баченні сексуальності представниками різних релігій та культур. Часто західні жінки сприймаються арабами-мусульманами як легкодоступні . Впевнена,що вони навіть інколи розмірковують про християнський дамоклів меч, який висить над сексуальністю в Європі. Втім, мабуть, це залишається в голові на тому ж рівні, що і в нас "вони можуть мати хоч чотири дружини, аби були забезпечені". Її чоловік неодноразово називає Анну-Марію повією та всіма можливими синонімами, говорить "ти така сама повія як і всі жінки в Австрії". Пояснення цього очевидне для тих, хто стикався з поясненнями або власною практикою -
"Главный конфликт героя с западным миром коренится в его восприятии сексуальности, плотского желания: западные женщины считаются легкодоступными, поэтому в иных странах их зачастую воспринимают как проституток." (тут)
Тут режисер ставить знак питання до жінок, які одружені або мають стосунки зі східними чоловіками, арабами-мусульманами. "Буває ось так і я це бачу".
Можна не помітити, але якщо бути уважнішим, то на стіні ви побачити велике фотозображення паломництва навколо Мекки. Це зображення - питання до самого себе, що ж у вас висить над душею в вашій кімнаті? У Ульріха не з кращого боку показали себе обидві релігії.
 |
| Мекка праворуч |
Героїня впродовж фільму носиться з невеликою ручною скульптурою Матері Божої. Вона ходить з нею до різних "грішників", чим хоче врятувати їх. Наприклад, в цій сцені точно видно натяк на мшелоїмство, тобто гріховну пристрасть на збирання речей. Тут це показано як накопичення в невеликій квартирі різного непотребу. Ульріх до запаморочення тонко передає атмосферу - завдяки гарній постановці в кімнаті навіть можна уявити затхлий сморід речей, які залежалися.
Спроби знайти центральне місце в нагромадженій кімнаті померлих батьків жителя квартири виглядають абсурдно. Для глядача ця сакральна скульптура виглядає як тільки ще одна непотрібна річ.
 |
| трохи пручаючись, чоловік намагається встати на коліна для молитви |
В один момент ми розуміємо, що цей чоловік всіляко намагається уникнути читання молитви, відволікаючись на розмови. Чолов"яга доволі щиро виказує здивування від віршів молитви, особливо "особливо складним і важливим" він вважає "як ми прощаємо ворогів наших"
"Я ніколи не здійснював серйозних злочинів, я нормальний громадянин"
 |
| Перелюбники розмовляють з Анною-Марією |
"Статева розпуста вбиває", "рано вставати - це благо", "починай свій день з молитви", "тільки з подоланням перешкод людина зростає" - такими надписами прикрашена стіна в квартирі героїні
Героїня веде себе подібним чином остання два роки - принаймні так виходить з нарративу стрічки. За цей час в неї з'явилася своя спільнота вірян, такий собі клуб допомоги, які так не любив головний герой з "Бійцівського клубу" - не складно відчути чому.
Анна-Марія впевнена, що може молитвою позбутися всіх випробовувань, на які вона сама себе наштовхнула у цьому світові людей та речей, світові надто людського. Зрештою, складається враження, що їм потрібна розрядка - чи то зняття сексуальної напруги, чи насильство. Зрештою, секс та насильство тут йдуть рука об руку. Втім Ульріх не такий фатальний як його співвітчизник Міхаель Хенеке.
Відданість богу обернулася лише розпачем та гнівом і вона наважується обернути ролі раба і пана: батіг у фінальних кадрах летить на дерев"яний хрест, на якому розп"ятий Ісус. "Ти зла жінка", - каже їх не менш злий чоловік декілька разів їй у фільмі.
Режисер торкнувся тих соціальних проблем, які, очевидно, не вирішуються повноцінно завдяки чоткам або молитві. Самотність, закинутість, недбалість, жіночий алкоголізм, побутові проблеми іммігрантів. Для героїні всі подібні проблеми від диявола, як вона каже - "це не ти хочеш випивку, а диявол". Трохи прозоро для сучасного скептичного глядача. Втім, я не хочу узагальнювати.
Є момент, коли іммігрантка каже Анні-Марії: "Я була людиною у Радянському Союзі, а зараз в Австрії - я лайно", але для глядача ця дівчина-п"яниця виглядає більш живою, ніж головна героїня. Що вже казати про живучість перелюбників та інших людей, яким жінка намагалася допомогти.
У фільм не раз звучало таке собі кредо християнства "бути сильним". Анна-Марія чекає від своїх підопічних моментального навернення, сходження благодаті, отримання істини життя, для цього варто лише "бути сильним". Тільки ми знаємо, що так не буває. А спосіб життя з таким шаблонним кредо "бути сильним" можна підтримувати тільки збираючись у "клуби допомоги". Такий клуб має і Анна-Марія. Вони збираються у її квартирі, разом вечеряють та моляться. Це з того ж списку клубів розрядки, що описує чак паланік у "бійцівському клубі". чи не так?
Ультріх дослідник цивілізацій, він ставить "етнічні експерименти" прямо на сцені та дивиться, як на низ будуть реагувати. Таким був попередній фільм, цивілізаційними були і попередні. Розіграти перед глядачем він пробує дещо спільне між усіма - любов, бажання, жагу, стосунки. В інтерв"ю він каже: "
Все мои фильмы исследуют человеческую природу и современную цивилизацию. Общее для этих картин – то, что они аутентично австрийские. Но есть общее и на более высоком уровне: в центре моих фильмов – желание, отчаяние, любовь, жажда любви. И в этом смысле любая из этих картин могла быть снята где угодно" (читати тут)
Цей фільм не тільки про релігійний фанатизм. Це про те, що отримала Австрія (та й вся Європа) в обмін на економічну та суспільну замкненість . Середньостатистична австрійка у Ульріха ходить по краю - вона незаможна (втім це дозволяє вибратися в африку на курорт), має вузький круг спілкування, чужинці дуже виділяються в її житті - це ті, хто порушує її балансування. Тут можна і сказати про "
скромное обаяние расизма" - біологізм вже відсутній, але робиться впевнений акцент на "інакшості" - інакшості іноземців та самих австрійок. Західноєвропейські (фрікові) цінності під сумнівом, натомість пропонується погляд мусульман, але як такий, що теж виглядає суперечливим. Проте залишається осад - "
у всіх має бути право на іншість"
.(До речі, саме в Австрії був скандал з ультраправим політиком
Йоргом Хайдером )
Разом з тим, релігійні австрійська фріковість виглядає більш гуманно, ніж в пострадянських країнах
Я можу і помилятися, але я завжди згадую при перегляді одну цитату: кінематограф - це саме те, де можна дати волю своїй параної.
